Гора Піп-Іван Мармароський

Мармароси… Мало хто чув про цей масив, ще менше людей знають про те, де він знаходиться, але всі, що хоча б раз чули розповіді про нього, неодмінно захочуть побувати там, аби на власні очі побачити усю навколишню красу, відчути дивовижне почуття єднання з природою й захотіти повернутись сюди ще не раз… Стрімкі скелі на вершинах, густі дрімучі ліси з височезними смереками, обвішаними бородами лишайників, близькість до державного кордону й віддаленість від цивілізації – усе це вабить туристів із усіх куточків України і не тільки…
Мармароси
Гуцульські Альпи (ще одне найменування масиву Мармароси) абсолютно не схожі на решту Карпат. Вершинам цього масиву, зокрема, горі Піп Іван Мармароський, притаманний типово альпійський рельєф. Різко розчленовані схили, гострі скелясті виступи, численні обриви і значні перепади висот надають значної схожості українським Мармаросам і європейським Альпам.

Найвища точка Мармаросівгора Піп Іван Мармароський – зачаровує своєю величчю, холодним спокоєм, манить до себе усіх закоханих у гори. Розташовуючись на самому кордоні, Піп Іван Мармароський неначе стоїть на сторожі, мовчки охороняє кордон України й Румунії від непроханих гостей. Кожен, хто підкорив цю вершину, планує зійти на неї ще хоч раз.
Піп Іван Мармароський
Географічні координати Попа Івана Мармароського: 24° 19' 43.7" сх.д., 47° 55' 28.6" пн.ш. Гора чотириголова, заввишки 1936 м над рівнем моря, її форма схожа на піраміду, а на самісінькій верхівці встановлений чотиригранний бетонний стовп. Сама ж верхівка практично постійно прихована від людського ока – закутана легкими хмарками. Схили вершини з північно-східного боку (зі сторони України) дуже круті, подекуди практично вертикальні. Східні й західні схили, по яких власне й іде кордон, пологіші, ними якраз і піднімаються на Піп Іван Мармароський та спускаються з нього. Південні схили, ті, що належать Румунії, пологі, мають доволі м’які обриси. Таку різницю можна пояснити тим, що колись Мармароси були свідками гірського зледеніння, і льодовик, що лежав на Попі Івані Мармароському, на південних схилах був значно тоншим, ніж на північних. Цим же й пояснюються стрімкі обриви з української сторони цієї вершини – сповзаючи, льодовик захоплював із собою частини скель, утворюючи урвища, цирки й кари. Сніг на північних схилах лежить дуже довго, іноді аж до серпня. Внизу, поміж скелястими відрогами вершини, час від часу утворюються невеличкі озерця.
Піп Іван Мармароський
Схили Попа Івана Мармароського вкриті м’яким килимом буйного різнотрав’я. Тут і чорниці, і брусниці, і альпійські дзвоники, і первоцвіт, і ще багато-багато цікавих рослин. Є навіть такі, які ростуть тільки тут, у Мармаросах. Подейкують, що тут зростає навіть знаменитий едельвейс. Багато рослин, що ростуть на Попі Івані Мармароському, належать до рідкісних або зникаючих видів, а тому підлягають охороні й занесені до Червоної Книги України. З цією ж метою й заборонено випас худоби на деяких полонинах цієї місцевості. Особливо красивою та різнобарвною найвища точка Мармаросів стає навесні-влітку, коли всі ці квіти розпускаються і милують око насиченим багатством кольорів. Аж дивно стає: як ці рослини цвітуть за таких екстремальних умов – сильні поривчасті вітри, велика кількість опадів, практично постійний холод… В околицях Попа Івана Мармароського зустрічаються й дикі звірі – дикі кабани, вовки, ведмеді, олені й козулі, а тому варто бути обережними. Крім того, тільки тут, у Мармаросах, відзначений сокіл-сапсан, що полюбляє жити поблизу скелястих урвищ.

Відомі три основні шляхи виходу на цю вершину: із сіл Богдан та Ділове Рахівського району, або з вершини Стіг. Оптимальним вважається маршрут із села Ділове вздовж потоку Білий – трохи довший, ніж з Богдану, зате легший, із плавнішим набором висоти.

Із Попа Івана Мармароського за хорошої видимості далеко на півночі проглядається Чорногора із найвищими Говерлою та Петросом, на південь – Румунія. Поруч на північному сході стоїть конічної форми Петрос Мармароський (1780 м), трохи ближче – гора Берлебашка (1731 м), названа так через велику кількість страчених на ній гуцулів – назва вершини означає «відтята голова». Між Попом Іваном Мармароським та цими вершинами лежать мальовничі полонини – Лисича та Квасна, на яких іще можна зустріти вівчарів-пастухів із отарами овець та табунами коней.

Особливо привабливо Піп Іван Мармароський виглядає взимку, вкритий сліпучо-білою сніговою шапкою, а тому левова частка підйомів на цю вершину припадає саме на зиму. Така мандрівка, попри безліч незабутніх вражень, таїть у собі приховану небезпеку – досить частими є сходження снігових лавин та карнизів, тому треба бути вкрай обережними, підкорюючи найвищу точку Мармаросів у холодну пору року.

Гора Піп Іван Мармароський, найвища точка Закарпатської області й водночас усього державного кордону України, ще відносно мало освоєна туристами. Проте з кожним роком їх стає чимраз більше й більше. На заваді не стає й той факт, що масив Мармароси розташований на самому кордоні, а тому необхідний спеціальний дозвіл прикордонних служб на проходження цією територією. Для цього заяву подають наперед, приблизно за 10 днів до запланованого походу. Маючи дозвіл, на прикордонній заставі в селах Богдан або Ділове отримують перепустку в прикордонну територію. Оскільки Мармароський масив належить Карпатському біосферному заповіднику, необхідна ще перепустка адміністрації заповідника.